| Головна » Файли » Мої файли |
| 07.11.2016, 17:50 | |
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з написання і захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН України Найважливішою складовою частиною всіх етапів конкурсу Малої академії наук є підготовка та захист наукової роботи. Для переважної більшості школярів саме вона є першою спробою самостійної дослідницької праці, яка багато в чому може визначити майбутнє молодого науковця. Як переконливо свідчить існуючий досвід, в процесі своїх наукових пошуків учні мають виконати ряд складних завдань, які породжують певні труднощі. Щоб успішно їх розв'язати, необхідно мати відповідні знання і оволодіти хоча б основними методами наукового дослідження. І. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО КОНКУРСНОЇ РОБОТИ Приймаючи можливо доленосне для себе рішення про заняття наукової роботою, відразу ж треба зрозуміти, що ця справа буде вимагати вміння викласти свої міркування в письмовій формі та зробити переконливі висновки. Ваша робота повинна бути оригінальним твором з елементами наукового дослідження, тобто містити щось нове, в порівнянні із уже написаним. Звичайно, відразу важко зробити якесь відкриття чи виявити досі невідомі науці факти. Але потрібно прагнути до того, щоб з позицій сучасного підходу проаналізувати минулі події, чи може розглянути вже відоме з іншого боку, аргументовано обґрунтувати свою власну думку. II. ВИБІР ТЕМИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ Вирішивши займатись науковою працею необхідно перш за все вдало обрати тему дослідження. Це важливе відповідальне завдання, від правильного вирішення якого в значній мірі залежить успішне завершення роботи. Щоб вірно обрати її тему, необхідно врахувати наступне: - тема повинна бути для Вас цікавою; - вона повинна бути актуальною; - важливим критерієм при виборі теми є доступність джерел (документальних матеріалів та спеціальної літератури); - тема повинна бути якомога більш конкретною (потрібно чітко визначити хронологічні рамки, регіон та предмет дослідження і торкатись певного питання). Деякі учні обирають дуже широкі теми, які охоплюють глобальні історичні проблеми або занадто тривалий хронологічний період великого регіону. В такому випадку дуже важко розкрити тему, а дослідження, здебільшого, має реферативний характер і не отримує високої оцінки. Слід звернути увагу на ступінь вивчення даної проблеми в історичній літературі. III. СКЛАДАННЯ БІБЛІОГРАФІЇ, ПЛАНУ ОПРАЦЮВАННЯ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 1.Після обрання теми наукового дослідження потрібно приступити до складання бібліографії роботи - так називається перелік досліджених джерел та літератури. 2.Всі виявлені праці та опубліковані джерела потрібно занести на бібліографічні картки, як це зроблено в бібліотечному каталозі. Можна складати весь список літератури на одному аркуші, але з окремими картками працювати зручніше. 3.Складання плану починається вже з вибору теми і завершується після збору фактичного матеріалу: 3.1.Перший орієнтований варіант плану виникає з самого початку роботи( конкретність, точність, уникати широких неконкретних визначень та двозначних тлумачень; 3.2.Продумайте назву 3-5 розділів плану, які в свою чергу можна розбити на параграфи. Бажано заздалегідь передбачити кількість сторінок та на той чи інший розділ, адже це допоможе витримати пропорційність викладу (загальний об'єм роботи повинен мати 24-26 сторінок без додатків). ІV. СТРУКТУРА РОБОТИ Структура роботи визначається її змістом і служить поставленій меті. Вона має включати такі структурні елементи: план, вступ, кілька розділів з їх назвою, висновки, список використаних джерел та літератури і додатки. ВСТУП (10-15 % від загального об'єму роботи) повинен складатися с таких елементів: 1. Актуальність теми. 2. Короткий Історіографічний огляд даної проблеми. 3. Стисла характеристика використаних джерел. 4. Визначення головної мети і завдань роботи з обґрунтуванням її хронологічних рамок 5. Вказівку на практичне знання роботи та по можливості наукову новизну. Історіографічний огляд повинен містити короткий і конкретний аналіз використаної літератури. При цьому головним є не просто вказати хто і що написав по даній проблемі, а що нового у її вивчення він вніс в порівнянні із своїм попередником та що, можливо, залишилось поза його увагою. Спочатку потрібно спробувати проаналізувати енциклопедичний матеріал та узагальнюючі праці, а далі перейти до монографій та статей, які більш конкретно присвячені даній проблемі. В середині цих підрозділів літературу розглядають у хронологічному плані при чому спочатку вітчизняні, а потім іноземні. Під кінець історіографічного огляду формулюється думка про те, що деякі аспекти проблеми все ще потребують подальшого вивчення, до чого й прагне автор, роботи. ОСНОВНА ЧАСТИНА наукової роботи складається з кількох розділів або глав (якщо кожен пункт плану цієї частини ділиться на параграфи). Один розділ чи глава присвячені висвітленню окремого питання. Працюючи над описанням основної частини, треба прагнути до того щоб не бути голослівним, щоб Ваші виклади підкріплювались фактами, але не були ними переобтяжені. В кінці кожного розділу чи глави має бути короткий логічний висновок, зробленій на основі аналізу вивченого матеріалу. В заключній частині роботи (до 10% від загального обсягу) містяться висновки та рекомендації що до практичного застосування результатів дослідження. Пам'ятайте, що висновки в кінці роботи не повинні просто повторювати тих висновків, які є в кінці розділів, це повинні бути узагальненні висновки, обов'язково зроблені в результаті Вашого дослідження. V. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ Завершує роботу список використаних джерел та літератури, або бібліографія. Хоч такий список міститься в кінці, складати його бажано раніше, тому що необхідно здійснювати посилання на джерела перелічені в тексті роботи. Бібліографічний список відразу дає уявлення про джерельну базу дослідження, вміння автора добирати джерела та його знання історіографії. Цю роботу треба виконувати у встановленому порядку: 5.1. Спочатку подаються використані джерела у хронологічному порядку. 5.2.Далі у алфавітному порядку наводиться інша література. Причому, спочатку пишеться прізвище автора, а потім його ініціали. Якщо подається окрема стаття у журналі чи збірника наукових праць, то обов'язково спочатку вказується прізвище та ініціали автора, назва його статті, а вже потім назва, рік та номер журналу із зазначенням сторінок які охоплює необхідна стаття. Якщо автор роботи використовує документи, вміщенні у хрестоматії, то наводиться повна назва документу, а потім точні вихідні данні хрестоматії чи збірника документів із зазначення сторінок, на яких знаходиться документ. Посилання та цитування 5.3.Після списку джерел та літератури вміщуються додатки. Ця структурна частини роботи не включається у загальний обсяг сторінок, але не слід зловживати і наводити невиправдано велику кількість додатків. У додатках вміщують таблиці з фактичним матеріалом, діаграми, карти, схеми, копії деяких документів, портрети історичних осіб, ілюстрації. Кожен документ чи таблиця подається на окремій сторінці під своїм номером з назвою і вказівкою джерела, звідки він походить (якщо це документ). VI. ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ ЗМІСТ Зміст — це друга після титульного аркушу сторінка, в якому визначена структура (план) наукової роботи з назвами розділів, підрозділів та номерів початкових сторінок. Його доречно подавати на початку роботи, зазначаючи назви та номери початкових сторінок усіх структурних елементів праці. Такими структурними елементами наукової роботи можна вважати усі її компоненти, як мають власну назву і здебільшого потребують того, щоб починатися з окремої сторінки. Крім назв розділів, підрозділів, у змісті треба обов'язково відзначити вступ, висновки, перелік використаної літератури і додатки, якщо вони є. Титульна сторінка Титульна сторінка містить назву територіального відділення МАН, а також відомості про навчальний (школа, позашкільний заклад) заклад, у якому виконана наукова робота, прізвище, ім'я по батькові автора, назву наукової роботи, наукову ступінь, вчене звання, прізвище, ім'я по батькові наукового керівника, консультанта, місто, рік подання на конкурс. Загальні вимоги до оформлення роботи Текст роботи має бути набраний на комп'ютері та роз друкований з одного боку стандартних аркушів білого паперу А4. При наборі на комп'ютері використовується шрифт Times New Roman текстового редактора Word розміру 14 пунктів. Друк має бути чітким, чорного кольору. Обсяг науково-дослідницької роботи складає 15-20 (для гуманітарних напрямків 20-25) друкованих сторінок. До загального обсягу роботи не входять: тези, додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Відстань між рядками тексту дорівнює 1,5 на комп'ютері. Поля: ліве, верхнє і нижнє – не менше 20 мм, праве – не менше 10 мм. Абзацний відступ має бути однаковим в усій роботі. Для зручності сприйняття на сторінці має бути 3-4 абзаци. Роботу слід уважно вичитати. В роботі не повинно бути граматичних помилок. Не допускаються текстові вставки, доповнення на полях, звороті аркуша, окремих аркушах. Підрядкові (підтекстові) виноски слід робити на тій сторінці, якої вони стосуються. Щільність рядків тексту в посиланнях може бути більшою, ніж в основному тексті (1 інтервал). Кожна вагома структурна частина роботи – зміст, список (перелік) умовних позначень (скорочень), вступ, розділи (глави), висновки, список літератури, додатки – розпочинається з нової сторінки. Заголовки частин ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ друкуються великими літерами симетрично до тексту. Підкреслення, оформлення іншими кольорами, а також перенос не допускаються. Підрозділи розпочинаються з абзацного відступу. Заголовки підрозділів друкуються у тому ж рядку після індексу маленькими літерами (крім першої великої). Їх можна виділити жирним шрифтом. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою: 2.1. Українські словотворчі одиниці. Стилістичний аспект Складний заголовок бажано розбити на рядки так, щоб крапка потрапила в середину рядка, а не закінчувала його. Відстань між назвою розділу і наступним текстом, а також між назвами розділу і підрозділу (параграфа, пункту) дорівнює 3-4 інтервалам, тобто є більшою, ніж у тексті. Всередині заголовка текстовий інтервал зберігається. Нумерація 1. Сторінки рахуються з титульної, але на цій сторінці номер не вказується. Починаючи з другої сторінки цифра (2, 3, 4 ...) проставляється у правому верхньому куті аркуша. 2. Номер розділу вказують після слова „РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять. Потім з нового рядка друкують назву розділу: Підрозділи розпочинаються з абзацного відступу, нумеруються подвійними індексами (наприклад 2.3.). Пункти нумерують у межах кожного підрозділу (2.1.3. – третій пункт першого підрозділу другого розділу). Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту. Такий заголовок можна підкреслити або виділити курсивом, а в кінці його – поставити крапку. Підпункти нумерують в межах кожного пункту за такими ж правилами. 3. Додатки нумеруються великими українськими літерами і позначаються словом «Додаток», наприклад: «Додаток Б». Ілюстрації
1. Формули, умовні знаки мають бути вписані в текст чорним кольором, чітко, розбірливо. Розміри знаків для формул рекомендовано такі: великі літери та цифри – 7-8 мм., малі літери – 4 мм, показники та індекси – не менше 2 мм. 2. Формули, таблиці нумеруються послідовно у межах розділу: - формули, рівняння нумеруються в дужках без слова „формула", „рівняння", наприклад: (5.3) – третя формула п'ятого розділу. Нумерувати рекомендовано формули та рівняння, на які є посилання в тексті. Посилання виконуються таким чином: у формулі (5.3)...; із рівняння (3.1) випливає [див формулу (5.3)]. Номер формули наводиться біля правого поля сторінки навпроти останнього рядка формули; рівняння і формули варто для наочності виділяти з тексту вільними рядками (вище і нижче формули залишати один вільний рядок). 3. Таблиці нумерують послідовно у межах розділу. Номер має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації (таблиці), між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" – друга таблиця першого розділу; Напис „Таблиця" із зазначенням номера та її назву – над таблицею: слово „Таблиця" та номер – у правому верхньому куті над відповідним заголовком. При переносі частини таблиці на іншу сторінку вказують: „Продовження таблиці 1.2". Заголовок таблиці розміщують посередині аркуша, пишуть з великої літери без крапок на кінці. Цитати. Посилання 1. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору наводять цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:
2. Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю, розглядуваний або згадуваний у тексті інший документ (його частини або групи документів), необхідних для їх загальної характеристики, ідентифікації і пошуку. При написанні автор повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в роботі, або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання робота. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, надають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, обсяг, інші вихідні дані. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в роботі. Посилання в тексті роботи на джерела слід позначити порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1-6]...". Допускається наводити посилання на джерела у виносних, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному описові за переліком посилань із зазначенням номера. Наприклад, цитата в тексті: «60-ті роки характеризувалися високими середньорічними темпами приросту національного доходу — 7,8 відсотка, витратами на науку з державного бюджету — 11,2 відсотка, чисельністю наукових працівників — 6,9 відсотка» [1]. Виноска: Онопрієнко В.І. Історія української науки XIX—XX століть. — К., 1998. — С. 215—216. Додатки Від основного тексту додатки відокремлюються сторінкою, посередині якої надруковано слово "додатки" без лапок і крапки на кінці (розміщуються після списку літератури). Розміщуються додатки у порядку посилань на них у тексті роботи. Кожен додаток розпочинається з нової сторінки. Посередині рядка вгорі сторінки пишеться Додаток і велика літера, що його позначає (це літери української абетки, за винятком І, Є, Ї, Й, О, Ч, Ь), або цифра (1,2,3...). Назва додатка друкується нижче, симетрично до тексту сторінки. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи і підрозділи, які нумеруються у межах кожного додатка. У такому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку. Список використаних джерел 1. Оформлення наукового дослідження завершується складанням списку використаних джерел, який може бути поданий в один із таких способів: в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або назв праць, у порядку згадування джерел у тексті за наскрізною нумерацією, у хронологічному порядку. Відомості про літературні джерела оформлюються відповідно до вимог державного стандарту з обов'язковим наведенням назв праць, їх авторів та повних вихідних даних джерела (місце видання, видавництво, рік видання, загальна кількість сторінок). Ця вимога стосується всіх наведених у списку літератури джерел (монографій, підручників, посібників, авторефератів дисертацій, брошур, статей періодичної преси). Наприклад, відповідний опис у переліку посилань: 2. Кількість використаних джерел не лімітується. Це залежить від теми і завдань роботи. Оптимальний обсяг списку літератури можна визначити через зіставлення з обсягом роботи: вважається, що на одну сторінку тексту має бути одне джерело, тобто кількість джерел має відповідати обсягу роботи ± 25 %.
| |
| Переглядів: 415 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |